Професійні захворювання та вимоги безпеки при виконанні водолазних робіт

Професія водолаза пов’язана із значними ризиками для здоров’я та безпеки. Особливості умов праці нерідко  призводять  до нещасних випадків та виникнення   професійних захворювань.

Водолазні професійні захворювання прийнято поділяти на специфічні і неспецифічні. До специфічних відносяться захворювання і травми, що виникають у водолазів в результаті впливу на організм факторів гіпербаричного газового і водного середовища.

При спусках на малі і середні глибини до специфічних професійних захворювань водолазів відносяться: декомпресійна хвороба; баротравми легенів; баротравми вуха і придаткових порожнин носа; барогіпертензійний синдром; обтиск водолаза; обтиснення грудної клітини; травма підводною вибуховою хвилею; отруєння шкідливими газоподібними речовинами; отруєння киснем; кисневе голодування; отруєння вуглекислим газом; азотний наркоз (наркотична дія азоту). До неспецифічних захворювань і травм відносять захворювання і травми, що зустрічаються не тільки серед водолазів, але і серед осіб інших професій, що піддаються впливу різних несприятливих факторів зовнішнього середовища, які не мають безпосереднього зв’язку з підвищеним тиском: утоплення; переохолодження; перегрівання; отруєння і травми, викликані небезпечними морськими тваринами; отруєння нафтопродуктами; електротравма; термічні опіки тощо.

           У більшості випадків водолазні професійні захворювання розвиваються гостро, в ході водолазного спуску або відразу після його закінчення. Особливу групу складають водолазні захворювання, що розвиваються під впливом систематичного впливу несприятливих факторів гіпербаричного середовища і проявляються в міру збільшення трудового стажу. До цих станів, перш за все, відноситься хронічна декомпресійна хвороба. Її головним проявом є асептичний остеонекроз (омертвіння ділянок кісток).

Захворювання водолазів, які виникають під час спусків або у фазі після їх закінчення, найчастіше протікають з гострим порушенням життєво важливих функцій організму, тому їх розпізнавання і надання медичної допомоги повинні проводитися в найкоротший термін. При діагностиці важливе значення мають обставини, які спровокували захворювання, а також правильна оцінка скарг водолаза і найбільш виражених симптомів і зовнішніх ознак захворювання.

Нормальними умовами водолазного спуску є такі умови, коли спуск проводиться на глибині до 12 м, в денний час, при температурі повітря вище 0 ° С і атмосферному тиску більше 700 мм рт. ст., температурі води від +12 до + 25 ° С, видимості під водою не менше 1 м, швидкість течії не більше 0,5 м / с, хвилювання моря не більше 2 балів, коли вода не заражена отруйними речовинами, не містить нафтопродуктів та господарчо-побутових відходів, а також коли робота виконується на чистому ґрунті або відкритій палубі затонулого судна.

Водолазні спуски і роботи забороняються:

• в несправному, неперевіреному або некомплектному водолазному спорядженні, при відсутності засобів зв’язку, без водолазного ножа, з використанням для дихання повітря, яке не пройшло хімічного аналізу відповідно до встановлених вимог;
• в вентильованому спорядженні при температурі повітря нижче -30 ° С, а в гідрокомбінезоні – нижче -20 ° С. При відсутності захисних пристосувань забороняються спуски при температурі повітря нижче -10 ° С і швидкості вітру 7 балів (14 м / с), а також при температурі повітря нижче -15 ° С і силі вітру 5 балів (8,5 м /с);
• при швидкості течії понад 2 м /с;
• з борту нестійких плавзасобів (байдарок, каное, шверботів, і т.д.);
• з суден, які не мають надійної установки над місцем робіт способом, що виключає дрейф під впливом течії, вітрового навантаження і хвилювання водної поверхні;
• з борту суден і плавзасобів (крім спеціальних плавзасобів), а також з берегових об’єктів при ступеню хвилювання більше 2 балів (при рятуванні людей допускаються спуски при хвилюванні більше 3 балів з прийняттям додаткових заходів безпеки);
• під корпусом судна при мінімальній відстані між ґрунтом і днищем судна менше 2 м по всій довжині з урахуванням коливання судна на хвилюванні;
• при віддаленні водолаза в вентильованому спорядженні від спускового кінця більш ніж на 20 м;
• з зануренням в бензин і інші рідини, що інтенсивно руйнують водолазне спорядження.

   При підводних роботах, для запобігання або зменшення декомпрессійного ефекту, застосовуються:

• десатурація (процес виведення азоту з крові людини) в декомпрессійних камерах – поступове зниження тиску до атмосферного, що дозволяє небезпечній кількості азоту покинути кров і тканини;
• методики підйому з глибини, що знижують або усувають декомпресійний ефект (з подальшою декомпресією): поступовий підйом, з зупинками, що забезпечують зниження рівня азоту в крові;
• підйом в герметичній капсулі (або батискафі).
• тимчасова заборона на перебування в середовищах низького тиску після занурення;
• використання для декомпресії газових сумішей з високим відсотковим вмістом кисню (нітрокси).