Проблемні питання щодо забезпечення належних умов праці в медичних закладах

Деякі групи медичних працівників в процесі професійної діяльності можуть зазнавати впливу багатьох факторів, небезпечних для здоров’я.

Важливою стороною охорони праці в охороні здоров’я залишаються умови праці жінок, які становлять близько 80% працівників галузі. Праця жінок у низці медичних професій може призвести до порушень менструального циклу, також, впливаючи на перебіг вагітності, викликають зміну репродуктивної функції та наступного порушення здоров’я народжених дітей. Працівники охорони здоров’я складають специфічну професійну групу, яка потребує постійного вдосконалення заходів з охорони праці – щодо зовнішнього середовища, робочих місць і профілактики порушень здоров’я персоналу.

Відповідно до Закону України «Про охорону праці» роботодавець зобов’язаний забезпечувати безпечні умови праці кожному зі своїх працівників. Але і працівники не повинні залишатися осторонь. Вони в процесі здійснення трудової діяльності, по-перше, зобов’язані піклуватися не тільки про особисту безпеку і здоров’я, а й про безпеку і здоров’я оточуючих, по-друге, знати і виконувати вимоги нормативно-правових актів з охорони праці, правила поводження з засобами виробництва та багато іншого. Охорона праці та пов’язані з нею відносини регулюються:

• численними національними законодавчо-правовими актами, головними з яких, безумовно, є Кодекс Законів про працю України (КЗпП) і Закон України «Про охорону праці» (№ 2694);
• рекомендаціями та конвенціями МОП з безпеки та гігієни праці, учасницею яких є Україна.
• Нагадаємо, що дія Закону № 2694 поширюється на всіх юридичних та фізичних осіб, які відповідно до законодавства використовують найману працю (далі – роботодавець), і на всіх працюючих.

Відповідно до ст. 153 КЗпП на всіх підприємствах, в установах і організаціях повинні бути створені безпечні та нешкідливі умови праці. Забезпечення таких умов покладається на роботодавця.

Умови праці, безпека технологічних процесів, машин, механізмів, устаткування та інших засобів виробництва, стан засобів колективного та індивідуального захисту (далі – ЗІЗ), що використовуються працівником, а також санітарно-побутові умови повинні відповідати вимогам нормативно-правових актів про охорону праці.

 Роботодавець – головний лікар або директор, тобто керівник, зобов’язаний правильно організувати працю працівників, створювати умови для зростання її продуктивності, забезпечувати трудову і виробничу дисципліну, неухильно дотримуватися законодавства про працю і правил охорони праці, уважно ставитися до потреб і запитів працівників, поліпшувати умови їх праці та побуту (ст. 141 КЗпП).

Працівники також зобов’язані працювати добросовісно, дотримуватися трудової і технологічної дисципліни, вимог нормативно-правових актів про охорону праці (ст. 139 КЗпП). До того ж адміністрація закладів охорони здоров’я зобов’язана розробляти і реалізовувати комплексні заходи щодо охорони праці відповідно до Закону № 2694. План таких заходів включається до колективного договору. Так, згідно зі ст. 13 КЗпП, у колдоговорі встановлюються взаємні зобов’язання сторін щодо регулювання виробничих, трудових, соціально-економічних відносин. Зокрема по:

• режиму роботи, тривалості робочого часу і відпочинку;
• умов і охорони праці.

У колдоговір потрібно обов’язково включити зобов’язання щодо своєчасного і якісного проведення атестації робочих місць, своєчасного її фінансування, передбачити терміни та порядок проведення зазначеної атестації та здійснення профілактичних заходів за її результатами з метою поліпшення умов роботи, медичного обслуговування та оздоровлення працівників.

Колдоговір повинен передбачати також зобов’язання щодо створення належних, безпечних умов праці для інвалідів, жінок і неповнолітніх, надання їм відповідних додаткових пільг і компенсацій і т. п. Нагадаємо, що колдоговір носить двосторонній характер. Тому необхідно забезпечити включення до нього і низки зобов’язань працівників.  Наприклад, таких як:

• взаємодія з роботодавцем у справі створення здорових і безпечних умов праці;
• безумовне виконання кожним працівником вимог безпеки, правил поводження з машинами, механізмами, інструментом, використання засобів індивідуального та колективного захисту тощо).

Законодавчі вимоги щодо охорони праці повинні співвідноситися з умовами трудового (колективного) договору. Так, відповідно до ст. 5 Закону   №2694 умови трудового договору не можуть містити положення, що суперечать законам та іншим нормативно-правовим актам з охорони праці.

При укладенні трудового договору адміністрація закладу охорони здоров’я повинна інформувати працівника під розписку про умови праці та про наявність на його робочому місці небезпечних і шкідливих виробничих факторів, які ще не усунуто, можливі наслідки їх впливу на здоров’я та про права працівника на пільги і компенсації за роботу в таких умовах.

Проте на сьогодні, за оцінками деяких фахівців, в Україні ще не створено економічний і правовий механізм, що спонукає роботодавців приймати ефективні заходи по забезпеченню здорових та безпечних умов праці.

Більш того, діюча система економічних та правових відносин в галузі охорони праці не тільки не протистоїть негативним тенденціям, але й сама є джерелом соціальної напруженості. Це виявляється, насамперед, в діючій сьогодні системі “пільг та компенсацій” за роботу у шкідливих умовах праці, яка дозволяє державі та роботодавцям економити на охороні праці, змушує працівників ризикувати своїм життям і здоров’ям заради досягнення елементарного життєвого рівня.

Найважливішими вадами існуючої системи соціального захисту працівників від професійних ризиків є:

• відсутність ринкових механізмів компенсації шкоди здоров’ю та втрати працездатності на виробництві (основну частку економічного навантаження за професійний ризик продовжує нести суспільство, а не конкретний роботодавець);
• відсутність науково обґрунтованих медико-біологічних методів та правових норм з оцінки рівнів професійних ризиків у різних виробництвах і галузях економіки;
• деформація суспільної свідомості з приводу пільг і компенсацій за роботу в несприятливих умовах праці, яким надається перевага перед збереженням здоров’я.