12 червня – Всесвітній день боротьби з дитячою працею

Щорічно 12 червня відзначається важлива подія – Всесвітній день боротьби з дитячою працею. День боротьби з дитячою працею встановлений Міжнародною організацією праці у 1997 році та має за мету звернення уваги людства до цієї проблеми, сприяння поширенню ідеї безпечної трудової діяльності та викоріненню праці дітей. В умовах повномасштабної війни в Україні питання дитячої праці набуває підвищеного значення, тому завдання суспільства полягає у створенні таких умов праці, які б не заважали повноцінному розвитку дитини.

Дитяча праця – це залучення дітей до роботи на регулярній основі. Законом України «Про охорону дитинства» зазначено, що дитиною є особа віком до 18 років. Стаття 32 Конвенції про права дитини гарантує право дитини на на захист від економічної експлуатації та від виконання будь-якої роботи, яка може являти небезпеку для здоров’я, бути перешкодою в одержанні нею освіти чи завдавати шкоди її здоров’ю, фізичному, розумовому, духовному, моральному та соціальному розвитку.

За законодавством України праця неповнолітніх осіб не заборонена, але її застосування має відповідати нормам чинного законодавства, зокрема, Кодексу законів про працю України (далі – КЗпП України), який містить окрему XIII главу, що регламентує права неповнолітніх у трудових правовідносинах та їх особливості.
Нормами статті 188 КЗпП України встановлено, що не допускається прийняття на роботу осіб молодше 16 років. За згодою одного із батьків або особи, що його замінює, можуть прийматися на роботу особи, які досягли 15 років. Приймати на роботу дітей віком до 14 років заборонено. Допускається приймати на роботу осіб з 14 років за дотримання таких умов: неповнолітній є здобувачем освіти закладів загальної середньої, професійної (професійно-технічної), фахової передвищої чи вищої освіти, який здобуває у будь-якій формі початкову, базову середню чи профільну середню освіту; він виконуватиме легку роботу, що не завдає шкоди здоров’ю і не порушує процесу навчання; робота виконуватиметься у вільний від навчання час; отримано згоду одного з батьків або особи, яка їх замінює.

Пунктом 5 частини 1 статті 24 КЗпП України встановлено, що з неповнолітніми працівниками трудові договори обов’язково укладаються в письмовій формі. Також неповнолітні, тобто особи, що не досягли вісімнадцяти років, у трудових правовідносинах прирівнюються у правах до повнолітніх, а в галузі охорони праці, робочого часу, відпусток та деяких інших умов праці користуються пільгами, встановленими законодавством України (стаття 187 КЗпП України).

Обов’язковою умовою прийняття на роботу неповнолітніх є проходження попереднього медичного огляду. Відповідно до вимог статті 191 КЗпП України усі особи молодше вісімнадцяти років приймаються на роботу лише після попереднього медичного огляду і в подальшому, до досягнення 21 року, щороку підлягають обов’язковому медичному оглядові.

Забороняється застосування праці осіб молодше вісімнадцяти років на важких роботах і на роботах з шкідливими або небезпечними умовами праці, на підземних роботах, а також роботах пов’язаних з підійманням і переміщенням речей, маса яких перевищує встановлені для них граничні норми (стаття 190 КЗпП України).

Також забороняється залучати працівників молодше вісімнадцяти років до нічних (роботи, які виконуються з 22 години вечора до 6 години ранку), надурочних робіт (роботи понад встановлену тривалість робочого дня) і робіт у вихідні дні (стаття 192 КЗпП України).
Для неповнолітніх осіб установлена скорочена тривалість робочого часу (стаття 51 КЗпП України), а саме для працівників віком:
– від 16 до 18 років – 36 годин на тиждень;
– від 15 до 16 років (учнів віком від 14 до 15 років, які працюють у період канікул) – 24 години на тиждень.
Заробітна плата працівникам молодше вісімнадцяти років при скороченій тривалості щоденної роботи виплачується в такому ж розмірі, як працівникам відповідних категорій при повній тривалості щоденної роботи (стаття 194 КЗпП України). Таким чином, неповнолітні хоча й працюють менше, проте заробітну плату отримують як дорослі при повній тривалості робочого часу.

Неповнолітні працівники також мають спеціальні гарантії у питаннях відпочинку. Статтею 75 КЗпП України та частиною восьмою статті 6 Закону України «Про відпустки» встановлено, що особам віком до вісімнадцяти років надається щорічна основна відпустка тривалістю 31 календарний день.

При цьому, згідно зі статтею 195 КЗпП України та статтею 10 Закону України «Про відпустки» щорічні відпустки працівникам віком до вісімнадцяти років надаються у зручний для них час. Щорічні відпустки працівникам віком до вісімнадцяти років повної тривалості у перший рік роботи надаються за їх заявою до настання шестимісячного терміну безперервної роботи на даному підприємстві, в установі, організації.
Звільнення неповнолітніх осіб відбувається за загальними правилами трудового законодавства. Водночас слід пам’ятати, що згідно зі статтею 198 КЗпП України звільнення працівників молодше вісімнадцяти років з ініціативи роботодавця допускається, крім додержання загального порядку звільнення, тільки за згодою районної (міської) служби у справах дітей. А в деяких випадках роботодавець зобов’язаний потурбуватися про працевлаштування звільнених неповнолітніх працівників, зокрема у разі звільнення з підстав, зазначених в пунктах 1, 2 і 6 статті 40 КЗпП України.