Безпека при експлуатації АЗС

Вибухи і пожежі – основна небезпека експлуатації АЗС, оскільки на них зосереджена велика кількість нафтопродуктів, які, випаровуючись, створюють вибухопожежонебезпечні концентрації в повітрі.

Джерелами їх займання, вибуху є куріння, відкритий вогонь, а найчастіше – іскри (від вихлопних систем автотранспорту, систем електрообладнання, ударів металевих предметів, статичної електрики, яка у великих кількостях здатне накопичуватися на ємностях, резервуарах, трубопроводах, іншому обладнанні за рахунок тертя нафтопродуктів об стінки судин; розряди блискавок, іскри від їх вторинного прояви тощо).

Так, на АЗС досить часто відбуваються нещасні випадки, і не пов’язані з пожежевибухонебезпечності. Так, в одному з підприємств при перездачі зміни жінка-оператор піднялася сходами до замірного люка паливного резервуара для вимірювання залишку палива, опустила в нього мірний стрижень, а коли стала його виймати, торкнулася верхнім кінцем проводів ЛЕП. Від удару електричним струмом жінка загинула. У цій ситуації було допущено багато порушень, але найголовніше з них – це наявність ЛЕП над резервуаром, чого не повинно бути ні за яких обставин. В охоронній зоні ЛЕП розміщувати автозаправні станції (АЗС) заборонено.

Територія АЗС повинна бути спланована і мати автомобільну дорогу, проїзди і виїзди на дорогу загального користування (не менше двох), тверде покриття (асфальт, бетон, гравій), асфальтовані тротуари завширшки не менше 0,75 м для руху пішоходів, паркан з негорючих матеріалів заввишки не менше 2 м, віддалений від будівель і споруд нафтогосподарств (крім адміністративних) не менше ніж на 5 м.

На всіх виробничих, складських та допоміжних приміщеннях, а також у зовнішніх споруд вивішують таблички із зазначенням: категорії приміщення з вибухопожежної та пожежної небезпеки; класу вибухонебезпечних або пожежонебезпечних зон за правилами улаштування електроустановок. Всі об’єкти АЗС обладнують блискавкозахистом від прямих ударів блискавки, вторинних проявів у вигляді наведеної електромагнітної індукції і від занесення високих потенціалів по наземним і підземним комунікаціям, а також заземлюють все металеве обладнання.

Резервуари для зберігання нафтопродуктів бувають надземного і підземного типів, їх розміщують групами. На них наносять написи, що попереджають про вигляд зберігання палива: надземні – на корпусах резервуарів, підземні – біля муфт для під’єднання напірно-всмоктувальних рукавів автоцистерн. Зовнішні резервуари встановлюють вертикально або горизонтально (залежно від їх конструкції та місткості) на фундаментах згідно з проектом розміщення, розробленим проектною організацією.

По периметру кожної групи наземних резервуарів виконують або замкнуту земляну обваловку шириною по верху не менше 0,5 м, або огороджувальну стінку з негорючих матеріалів, здатну витримати гідростатичний тиск нафтопродуктів, що розлилися. Висоту обвалування або стінки приймають для групи резервуарів місткістю до 4000 м3 (відповідає нафтобазам сільськогосподарських підприємств) – 0,8 м для вертикальних резервуарів і 0,5 м – горизонтальних. Для входу на територію резервуарів через обваловку або стінки встановлюють сходи-переходи з поручнями, пандуси.

Кожен резервуар забезпечується запобіжними клапанами, вогневими запобіжниками (їх стан перевіряють не рідше двох разів на місяць при плюсовій температурі навколишнього повітря і не рідше одного разу на 10 днів – при мінусовій), приймально-роздавальними патрубками і хлопавками, сифонним краном, люком -лаз, люком-замірним, вентиляційними патрубками (все це перевіряють кожен раз при користуванні, але не рідше одного разу на місяць).

Все технологічне устаткування для зберігання та видачі нафтопродуктів повинно бути герметичним. При наявності витоків експлуатувати його забороняється, течу слід негайно усунути.
Заповнюють резервуари не більше ніж на 95% їх ємності, а паливо з них витрачають тільки до збереження залишку бензину не менше 5% від норми заповнення (за винятком випадків, коли проводять повне спорожнення для очищення стінок резервуарів, контролю стану внутрішніх поверхонь, ремонту, зміни виду зберігається палива).

На кожному резервуарі палива повинно бути обладнання в комплекті, згідно проекту і мати надписи номер, базову висоту, марка паливна. Технічне обслуговування резервуарів палива проводити за графіком. Поточний ремонт проводити один раз на шість місяців, середній – один раз на два роки, капітальний – при необхідності.

Зачистка резервуарів повинна виконуватись не рідше одного разу на два роки, а також при зміні марки палива. Рекомендується застосовувати миючі засоби з використанням пересувних установок. Допускається ручна зачистка після наливу води та її відкачки на очисні споруди АЗС.

При виконанні зачистки необхідно суворо дотримуватись інструкцій з техніки безпеки і пожежної безпеки.
Після зачистки резервуарів стічні води потрібно вивозити для очистки в місця, погоджені в установленому порядку відповідними державними органами. Після зачистки складається акт і в паспорт резервуару робиться запис про виконану роботу і дата її виконання.

Кришки оглядових та прийомних колодязів відкривають тільки для вимірів і відбору проб при зливних операціях. Персонал станції веде постійний нагляд за щільність запірних пристроїв, фланцевих з’єднань труб. Будь-який виток палива слід негайно усувати.

Всі підземні комунікації і споруди повинні бути покриті антикорозійною ізоляцією, надземні ділянки трубопроводів покривати фарбами стійкими до різних температур та атмосферних опадів.
Автоцистерну під час зливу палива приєднують гнучким металевим провідником за допомогою струбцини або болтом до заземлювального пристрою (місця з’єднань повинні бути очищені від фарби).