Корупція – це хвороба сьогодення чи суспільне явище?

10 грудня 2018

Корупцію як суспільне явище можна розглядати на двох рівнях: економічному та політичному. У зв’язку з тим, що вона завдає значної шкоди державному устрою, функціонуванню державного апарату, підриває авторитет нашої держави на міжнародному рівні, порушує права людини, демократію та призводить до ряду інших проблем, які потребують виправлення, необхідно розглянути цю проблему з урахуванням діючого національного антикорупційного законодавства та досвіду зарубіжних країн.

Україна підписала та ратифікувала Угоду про створення групи держав по боротьбі з корупцією  (GRECO) від 05 травня 1998 року.

Варто зазначити, що перший Закон України «Про боротьбу з корупцією» від 05 жовтня 1995 року № 356/95–ВР містив ряд норм, які потребували вдосконалення та доопрацювання.  Зокрема, до осіб, які були відповідальні за вчинення корупційних правопорушень, не було віднесено Президента України, а основний вид відповідальності був – адміністративний.

18 жовтня 2006 року була ратифікована Кримінальна конвенція про боротьбу з корупцією від 27 січня 1999 року № EST173, відповідно до якої Україна приєдналась до точки зору щодо необхідності здійснювати у невідкладному порядку спільну кримінальну політику, спрямовану на захист суспільства від корупції, включаючи ухвалення відповідних   нормативно-правових актів і вжиття превентивних заходів. Для вдосконалення напрямку боротьби з корупцією був прийнятий Закон України «Про засади запобігання та протидії корупції» від 07 квітня 2011 року № 3206-VI, який значно розширив перелік осіб відповідальних за корупційні правопорушення. Доповнено перелік суб’єктів, які здійснюють заходи щодо запобігання і протидії корупції. Варто наголосити, що цей перелік розкрито достатньо повно, включаючи не лише контролюючі органи, а й органи, які займаються координацією, організацією заходів та правового регулювання, запобіганню вчиненню корупційних правопорушень.

 Щодо заходів, які спрямовані на запобігання та протидії корупції, то перелік у Законі України «Про запобігання та протидії корупції»  доповнився обмеженням щодо осіб, які звільнилися з посад або припинили діяльність, пов’язану з виконанням функцій держави, місцевого самоврядування; отриманням подарунків (пожертв) тощо.

 Отже, якщо попередній Закон був спрямований в основному на здійснення заходів репресивного характеру (встановлення відповідальності за порушення вимог Закону), то Закон України «Про засади запобігання та протидії корупції» зосереджено на механізмах, спрямованих на запобігання виникненню корупції.

Але враховуючи те, що проблема корупції досить складна та потребує кардинального вдосконалення, напрямок антикорупційного  законодавства потребує постійного вивчення та розробки, відповідно до подій часу. Саме на основі цього у жовтні 2014 року була проведена так звана антикорупційна реформа. Ідеться про закони України, спрямовані на протидію злочинності та корупції, а саме: «Про засади державної антикорупційної політики в Україні (Антикорупційна стратегія) на 2014–2017 роки» № 1699VII; «Про Національне антикорупційне бюро України» № 1698VIІ; «Про запобігання корупції» № 1700VII (набрав чинності 26 квітня 2015 року); «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо визначення кінцевих вигодоодержувачів юридичних осіб та публічних діячів»    № 1701VII. Крім того, Указом Президента України № 808/2014 від 14 жовтня 2014 року створено Національну раду з питань антикорупційної політики як дорадчий орган при Президентові України, діяльність якого спрямована на повноцінне й ефективне виконання ним своїх конституційних повноважень у зазначеній сфері.

Новим законодавством внесено ряд змін, які є жорсткішими та вимогливішими до осіб, що входять до кола суб’єктів, які є відповідальними за порушення його норм.

Загалом, новий антикорупційний закон, на основі якого було створено  контролюючі та превентивні органи з цього питання, увібрав досвід багатьох розвинутих країн. У країнах-лідерах з подолання корупції є інститути по боротьбі з корупцією усіх типів, проте є також такі країни, які взагалі не мають спеціалізованих органів по боротьбі з цим явищем. Отже, не можна говорити про переваги одного типу спеціалізованого інституту по боротьбі з корупцією над іншими. Саме тому, важливо наголосити на тому, що прийняття одного лише закону та розробки програм з подолання корупції не достатньо, оскільки одночасно з цим необхідно підвищувати правову культуру та свідомість населення.