Праця інвалідів

Чинне законодавство покладає на роботодавців обов’язок щодо працевлаштування інвалідів. Згідно із Законом України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» держава гарантує їм рівні з усіма іншими громадянами можливості для участі в економічній, політичній і соціальній сферах життя суспільства та створює для інвалідів потрібні умови, які дають можливість вести повноцінний спосіб життя згідно з їх індивідуальними здібностями та інтересами.

Частиною першою ст. 19 цього Закону передбачено, що для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій, громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів.

Норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів установлено в такому розмірі:

4 % середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік;

якщо працює від 8 до 25 осіб — одне робоче місце.

Підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування інвалідів відповідно до нормативу та самостійно здійснюють працевлаштування таких працівників. Із цією метою вони можуть звертатися із заявками про вакансії інвалідів в районні центри зайнятості або підшукувати інвалідів на вакансію своїми силами.

Роботодавець, що планує працевлаштувати інваліда, повинен пам’ятати, що він зобов’язаний створити робоче місце такому працівнику, в тому числі спеціальне робоче місце, з урахуванням індивідуальних програм реабілітації за рекомендаціями МСЕК.

Також, роботодавець зобов’язаний роз’яснити працівникові його права і обов’язки та проінформувати під розписку про умови праці, наявність на робочому місці, де він буде працювати, небезпечних і шкідливих виробничих факторів, які ще не усунуто, та можливі наслідки їх впливу на здоров’я, його права на пільги і компенсації за роботу в таких умовах відповідно до чинного законодавства і колективного договору; ознайомити працівника з правилами внутрішнього трудового розпорядку та колективним договором; забезпечити

його необхідними для роботи засобами; проінструктувати працівника з техніки безпеки, виробничої санітарії, гігієни праці і протипожежної охорони.

Окрім виконання загального обов’язку проінструктувати працівника з особливими потребами та визначити йому робоче місце, кожен роботодавець має пам’ятати, що для інвалідів передбачені ще додаткові трудові гарантії, якими вони можуть скористатись реалізуючи своє право на труд, і роботодавець має їх виконувати.

Пропонуємо коротко зупинитись на тих додаткових трудових гарантіях, які мають працівники-інваліди. Так,

• при укладенні трудового договору з інвалідом, роботодавець не має право встановлювати випробування при прийнятті його на роботу (ст.26 КЗпП України);
• залучення інвалідів до надурочних робіт та робіт у нічний час допускається лише за їх згодою і за умови, що це не суперечить медичним рекомендаціям (ст. ст. 55, 63 КЗпП України);
• працівнику інваліду на його прохання роботодавець зобов’язаний встановити йому неповний робочий день або неповний робочий тиждень (ст.172 КЗпП України);
• інвалідам I і II груп надається щорічна основна відпустка тривалістю 30 календарних днів, а інвалідам III групи – 26 календарних днів (ст.6 Закону України «Про відпустки»);
• щорічна основна відпустка повної тривалості може надаватися до настання шестимісячного терміну безперервної роботи у перший рік роботи на даному підприємстві за бажанням такого працівника (ст.10 Закону України «Про відпустки»);
• працівники-інваліди, які вже тривалий час працюють на підприємстві, за своїм бажанням мають право піти у щорічну відпустку в зручний для них час (ст.10 Закону України «Про відпустки»);
• відпустка без збереження заробітної плати за бажанням працівника надається в обов’язковому порядку інвалідам I та II груп – тривалістю до 60 календарних днів щорічно, інвалідам III групи – тривалістю до 30 календарних днів щорічно (ст.25 Закону України «Про відпустки»);
• працівники-інваліди мають переважне право залишення на роботі (нарівні з іншими категоріями працівників, визначеними ст. 42 КЗпП), якщо на підприємстві відбувається скорочення чисельності чи штату працівників у зв’язку зі змінами в організації виробництва та праці. При цьому такий пріоритет мають лише працівники, інвалідність яких настала на цьому підприємстві як трудове каліцтво або професійне захворювання (ст. 42 КЗпП України);
• якщо стан здоров’я інваліда перешкоджає виконанню його трудових обов’язків, то він має право достроково припинити укладений з ним строковий трудовий договір (ст. 39 КЗпП України);
• у випадках, передбачених законодавством, на власника або уповноважений ним орган покладається обов’язок організувати навчання, перекваліфікацію і працевлаштування інвалідів відповідно до медичних рекомендацій (ст. 172 КЗпП України);
• за бажанням працівника-інваліда роботодавець може перевести його на легшу роботу (ст. 170 КЗпП України). Таке переведення можливе за умови, якщо інвалідність працівника настала за інших обставин, аніж внаслідок нещасного випадку на виробництві чи професійного захворювання. Переведення на легшу роботу працівника-інваліда відбувається на конкретно визначений та узгоджений із роботодавцем термін або без обмеження такого терміну з дотриманням рекомендацій МСЕК. В цьому випадку за працівником, переведеним на легшу роботу, протягом двох тижнів з дня переведення зберігатиметься попередня середня заробітна плата. В деяких передбачених законодавством випадках на весь час виконання нижчеоплачуваної роботи може зберігатися попередня середня заробітна плата працівника або надаватися матеріальне забезпечення за загальнообов’язковим державним соціальним страхуванням.

Підсумовуючи хочеться звернути увагу працівників з особливим потребами та роботодавців, що кожен має знати свої права та обов’язки та йти назустріч один одному забезпечуючи комфортні умови праці та належно виконану роботу, щоб спільними зусиллями будувати добробут в своїх оселях та в Україні.

Перший заступник начальника управління

Держпраці у Миколаївській області

Скуратовська Яна Олександрівна