Запобігання стигмі та дискримінації ВІЛ-інфікованих працівників на робочих місцях

Вперше в 2012 року в історії України зафіксовано зниження темпів поширення ВІЛ-інфекції. За даними Центру громадського здоров’я МОЗ України у 2018 році було зареєстровано на 0,52 відсотка менше нових випадків ВІЛ, ніж у попередньому році. Шість років тому, у 2012 році, темпи епідемії вже знижувалися – на 2 відсотка. Але з початком широкомасштабної гуманітарної кризи у 2013-2014 роках ситуація різко погіршилася. А після втрати контролю над частиною території країни було неможливо порівнювати дані статистики з даними попередніх років. Починаючи з 2016 року в Україні почався новий статистичний відлік для оцінки темпів поширення епідемії ВІЛ/СНІДу. За даними фонду Олени Пінчук найбільш вражені ВІЛ-інфекцією регіони – це Дніпропетровська, Одеська, Донецька, Київська,  Миколаївська області  та місто Київ.

 Більшість ВІЛ-інфікованого населення, це працездатне населення, яке зазнає стигми та дискримінації.

Дискримінацією вважається дія або бездіяльність, що у прямий чи непрямий спосіб створює обмеження, позбавляє належних прав особу або принижує її людську гідність на підставі однієї чи кількох ознак, пов’язаних з фактичною чи можливою наявністю в неї ВІЛ, або дає підстави віднести особу до груп підвищеного ризику інфікування ВІЛ. Дані результатів національних досліджень демонструють, що рівень стигматизації залишається на високому рівні. Люди, які живуть з ВІЛ/СНІДом, часто стикаються з упередженим до них ставленням (стигмою) та конкретними діями інших людей, що обмежують права і свободи людей, що живуть з ВІЛ (дискримінацією). Багато людей або не знають, у чому саме полягають їхні права та як їх захистити, або зневірені в можливості їх відстоювання.

Стигмою на робочих місцях може бути плітки, усні образи, психологічний тиск з боку колег та роботодавця. Дискримінація на робочому місці проявляється перешкодами в роботі, обмеженнями при виконанні роботи, обмеженнями спілкування. Негативне ставлення оточуючих у зв’язку з ВІЛ створює негативний психологічний мікроклімат, коли люди починають більше боятися стигми і дискримінації, ніж самого захворювання.

Питання подолання стигми та дискримінації вирішується й на законодавчому рівні.

В законодавстві України питання захисту від стигми і дискримінації, пов’язаних з ВІЛ,  досить розвинуто. Згідно зі ст.24 Конституції України громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками. До інших ознак у нашому випадку належить також ВІЛ-статус.

Закон України «Про протидію поширенню хвороб, зумовлених вірусом імунодефіциту людини (ВІЛ), та правовий і соціальний захист людей, що живуть з ВІЛ» відповідає міжнародним стандартам, оскільки однозначно забороняє загальну дискримінацію на підставі ВІЛ-статусу.

Статтею 161 Кримінального кодексу України встановлена кримінальна відповідальність у вигляді штрафу, обмеження волі або позбавлення волі з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю за умисні дії, спрямовані на розпалювання національної, расової чи релігійної ворожнечі та ненависті, на приниження національної честі та гідності, або образа почуттів громадян у зв’язку з їхніми релігійними переконаннями, а також пряме чи непряме обмеження прав або встановлення прямих чи непрямих привілеїв громадян за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками. До інших ознак належить також ВІЛ-статус.

Неправомірні дії посадових осіб, які порушують права людей, які живуть з ВІЛ, їхніх рідних і близьких, можуть бути оскаржені до суду. Таким чином, наявність ВІЛ-інфекції не може бути підставою для відмови людині в прийнятті на роботу чи підставою для її звільнення. Роботодавець не має законодавчих підстав вимагати від працівника надання документа, який підтверджує чи спростовує його ВІЛ-статус. Обов’язок роботодавця та його посадових осіб забезпечувати конфіденційність медичної й особистої інформації про працівників, що має надзвичайно важливе значення для запобігання стигмі й дискримінації людей, що живуть з ВІЛ, у сфері праці, встановлений відповідними нормами ст.32 Конституції України, ст. 9, 23, 31 Закону України «Про інформацію», Закону України «Про протидію поширенню хвороб, зумовлених вірусом імунодефіциту людини (ВІЛ), та правовий і соціальний захист людей, щоживуть з ВІЛ», ст.286 Цивільного кодексу України. У разі ж порушення роботодавцем чи іншою посадовою особою цих положень закону працівник, який живе з ВІЛ/СНІДом, може звертатись до суду з вимогою про відшкодування заподіяної йому шкоди.

Фахівці відділу з питань гігієни праці Управління Держпраці у Миколаївській області під час участі у здійсненні заходів контролю за додержанням вимог з питань охорони праці та під час відвідувань роботодавців з метою інформування про дотримання вимог законодавства про працю надають роз’яснення та консультації щодо запобігання проявів стигми та дискримінації людей, що живуть з ВІЛ, керівникам суб’єктів господарювання.

Стаття підготовлена

головним державним інспектором

відділу з питань  гігієни праці

Управління Держпраці у Миколаївській області

Юлією Пономарьовою